MEGO Международный интернет-портал для амбициозных людей
Проект реалізується за підтримки Програми національних обмінів, що фінансується Європейським Союзом та національним фондом підтримки демократії.
ЧАСТИНА ВОСЬМА
Український Народний Дім у Чернівцях – це одночасно як і будівля, так і організація, цікава своєю тривалою історією та масштабними проектами. Про найдовшу за часом існування на Буковині громадську організацію розкаже його нинішній керівник Володимир Старик.
— Володимире, розкажіть, будь ласка, про історію «Народного Дому».
— Вона, насправді, дуже тривала, але я спробую розповісти компактно.
Статут його зареєстровано 22 січня 1884 року. У 1940 році був закритий радянською владою. У 1942-1943 була відновлена його діяльність під час війни. Кілька років він юридично існував до 1944 року, а потім його закрили . Відновив свою діяльність у 1989 році. У Статуті Народного Дому теперішнього написано, що «Товариство «Народний Дім» є спадкоємцем товариства «Руський дім», заснованого 22 січня 1884 року». У Чернівцях це найстаріша громадська організація. Може, і були якісь засновані раніше, але вони не відновили свою діяльність, тому про них ми нічого не можемо сказати.
— Які проекти були реалізовані вашою організацією?
— Якщо для молоді, то найуспішніший проект – Чернівецька міська учнівська рада у 2002 рік. Це була ініціатива Ігоря Бабюка, наскільки я пам’ятаю. Проект був малесенький, піврічний, але у сорока школах працюють всі активісти після цього проекту.
Проводяться вибори депутатів міської ради дитячого парламенту. Після цього переможці працюють, діляться на комісії, реалізують те, що вони вважають за потрібне. Знаходяться спонсори, які потім везуть цих дітей у Верховну Раду, де вони знайомляться в Києві з діяльністю депутатів. У кожному разі, завдяки цій програмі, молоді активні люди долучаються не тільки до Народного Дому, але до всіх громадських організацій, що є тут; створюють кадровий потенціал, який потім буде працювати, наприклад, у Києві.
Народний Дім працював у клубному принципі. Коли знайшлося троє-п’ятеро людей, які хочуть боксом займатися, їм дали приміщення. Вони зробили собі фан-клуб братів Кличко, який вже 15 років існує. Ще є клуб української молоді, який займається етнографічними розвідками, відновлює традиції на свята – Різдво, Івана Купала. Причому це не тільки етноцентрична чи якась патріотична молодь – часто це абсолютно російськомовні міські мешканці. Були такі роки, що до мене приходили колядувати студенти з Китаю серед інших. Вони не знали ані слова українською, але їм подобалося, вони проходили на курсах репетиції, тому співали разом з нашими.
Це не є проектна діяльність, але є такі люди, які те все організовують. Була група, що малювала молодіжні графіті. Ми просили у міської ради дозвіл, а вони проводили конкурси, малювали. Тепер є також досить активна група, яка вже понад 10 років займається брейк-дансом, вони їздять на міжнародні змагання. Весь час приходять нові люди, а коли вони хочуть це робити, у них це гарно виходить.
А ще київська організація проводила «Молоді альтернативи». Ми були учасниками конкурсу на 5-10 осіб, які протягом трьох місяців проходили стажування у міській раді та бачили, як проходить управління. Це було позитивно, бо вони позбувалися якихось ілюзій. Або ж, навпаки, їм все подобалося.
Була ще програма обмінів, подолання стереотипів. Два проекти були – один у 2012 році, ще до Майдану, у нас були поїздки Чернівці-Крим і Одеса, а у 2014 – Херсон, Кропивницький, Запоріжжя. Ми їздили в гості в інші міста, знайомилися з людьми, дізнавалися, як там люди живуть.
Ще у 2012 році був проект «Європейська Україна очима дітей». Перший раз було сім областей, потім – 10, а потім – ще більше. Писалися конкурсні роботи різного плану есе, малюнки про Європу. А потім вже була підсумкова зустріч. Переможці зі всіх областей приїздили для підведення підсумків в університеті в центральному корпусі. В комісію входили викладачі університету, громадські діячі, був один у нас представник Франції. Він був членом громадської організації «Франція в Україні», яка протягом декількох років організовувала групи для поїздки до Франції. Ми також брали участь у декількох поїздках.
Чаювання у Народному Домі
— Як ви інформуєте про свою діяльність?
— Робимо презентації у школах; через своїх активістів, які згуртовують людей; співпрацюємо з правлінням освіти; через мережу бібліотек. Ми входимо до центру бібліотек. Через обласні виходимо на районні. У нас є дві організації, які займаються проведенням фестивалю «Docudays UA». Ми відвідали 20 населених пунктів області, влаштовували покази фільмів, в основному, для учнів. Так само ми проводимо просвітницькі заходи, практичні поради учням-старшокласникам, наприклад, що їм робити, якщо їх затримала міліція. Іноді ми, дорослі, не завжди знаємо, які права у нас є. Ще були проекти підготовки тих дітей, які навчаються в інтернат них закладах, до самостійного життя.
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням?
— Ми робили громадські слухання по комунальним тарифам у 2007 році, навчальні допоміжні програми, які були затверджені міським управлінням освіти. Громадська структура мусить лобіювати певні речі, які в нашому розумінні важливі, а від влади, окрім опору, щодо наших ініціатив чекати нічого. Так що, найголовніше, що ми створюємо громадське середовище, яке є незалежне.
До речі, був проект «Відкрите місто», сервіс, який ми створили 3 чи 4 роки тому, конкурс соціальних громадських проектів, на які влада виділяє кошти. Ми брали участь у розробці Статуту міста, Положення міста, фінанси міста. В ній ми вказували, скільки коштів виділяється на утримання дитсадка. Тобто, міський бюджет був проаналізований; раз в квартал нам надавався звіт, скільки школа, садочок, лікарня отримує на зарплату персоналу, комунальні послуги, ремонти обладнання тощо. В інших містах цього не було, а у нас ти міг зайти на ту сторінку і знати про фінансовий стан міста і скільки на що виділяється. Ви знаєте, скільки на рік у вас у Запоріжжі виділяється з бюджету на лікування ваших зубів? А ми дізналися – 40 гривень на рік. І те саме є на навчання однієї дитини. Або на харчування однієї людини в лікарні – там на день виділяється шість гривень. Громадська організація – це є така річ. Якщо людям щось цікаво робити, вони це будуть робити, а якщо ти їм скажеш, що вони мусять займатися аналізом бюджетів, тобі просто відмовлять.
— Як ви слідкуєте за порядком у Народному Домі?
— Ми навчилися зберігати тут порядок, утримувати такі приміщення важко. Якщо ми щось заробляємо, то це реалізацією проектів, держава нам не допомагає. Тобто, ми самі собі спонсори, а це є дуже добре, коли ми не залежимо від якихось олігархів чи влади.
— Чи можете сказати, скільки людей входить до вашої організації?
— Ні, адже це нефіксоване членство. Є люди, які можуть бути активні зараз, а завтра ні. Активістів кільканадцять. В управлінні 5-7 людей, які організовують проекти, а решта – волонтери.
— Де шукаєте волонтерів?
— Через open call, соціальні мережі, оголошення в гуртожитках, у студмістечках. У нас є там друзі, тож ми просимо, щоб вони на лекції сказали студентам. У нас постійно накопичується ця база людей-волонтерів.
— Чи співпрацюєте з іншими організаціями?
— Так, зокрема, з організаціями з Києва, Чернігова, Івано-Франківська, Кропивницького, Херсона, Запоріжжя, Хмельницького, Львова, Ужгорода, Донецька, Луганська, Криму, Миколаєва й Одеси. Фактично у 90 відсотків регіонів у нас є партнери, з яким ми періодично співпрацюємо в тій чи іншій сфері.
— Чи брали участь у міжнародних проектах?
— Так. Бувають проекти по транскордонному співробітництву – у нас є партнери у Молдові, у Польщі, був проект з угорцями, зі словаками, з грузинами.
— Для кого працює Народний Дім?
— Для всіх. Насправді, основним завданням будь-якої організації є захисти прав її членів. Але ми маємо дуже широкий спектр питань і різну аудиторію. Ми готуємося до виборів, навчаємо дітей самоврядуванню, тренуємо журналістів, робимо культурні заходи, заходи національно-патріотичного виховання. У нас є танцюристи, музиканти, лабораторія культури. Бувають моменти, що люди приходять і кажуть, що хочуть займатися музикою – і займаються. У нас були мовні клуби німецькі. Просвіта, ночі кіно, поетичні вечори, дебатні клуби, спортивні клуби.
До того ж, ми співпрацюємо зі всіма організаціями громади міста. Ось, наприклад, 15х4 тут проводили лекції. Тобто, Чернівці – невеличке місто, всі ми між собою пов’язані, маємо допомагати одне одному. У нас є приміщення, що є дуже важливим, бо є дуже багато ініціатив, які не мають де зібратися взагалі, не мають підтримки.
