«Ukraine’s open heart»: міжнародна навколосвітня експедиція українського екіпажу

 

Так склалося, що осінь — це завжди період змін та початок чогось нового. Так і цієї осені в Україні стартував  новий  масштабний проект «Відкрите серце України». 12 вересня подружня пара з міста Дніпропетровська вирушила у навколосвітню подорож, аби розказати усьому світові про Україну, її мешканців,  та їх традиції. Мені  пощастило поспілкуватися з Віталієм Танцюрою та Маріанною Гавриленко особисто у 18-тій країні, до якої завітали активісти — Болгарії. 

 

 

— У чому полягає мета проекту?

Віталій Танцюра: По-перше, проїхати увесь світ, зробити кругосвітню експедицію, у якій розказати про Україну, по можливості зустрітись  з якомога більшою кількістю населення. По-друге, познайомитись з діаспорами, які трапляються на нашому шляху та зустрітися з представниками влади, розказати їм наше бачення того, що відбувається  в Україні.

Маріанна Гавриленко: Нам  зараз дуже цікаво які відносини України з тими державами, до яких ми будемо приїжджати. Тобто, як працюють посольства, як будуються відносини, та як зараз працюється представникам посольств з правліннями цих країн.

Віталій Танцюра: Проект розрахований на один рік, маємо за один рік проїхати 90 000 км. Плануємо проїхати майже усі європейські столиці, Болгарія у нас — 18 країна, вже близько  10 000км позаду. Маршрут наш європейський — це Скандинавія, Польща, країни Прибалтики, Німеччина, Чехія  та усі Балкани до Греції, далі ми перепливаємо до Італії, потім і Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Франція, Іспанія, Португалія. До Португалії ми приїдемо приблизно 15 грудня, поставимо машину на паром, після чого вона потрапить до Аргентини. Після  цього у нас почнеться трьохмісячний американський етап, де ми проїдемо ще близько 30 000 км.

 

 

 — Чи  зіштовхувалися з нерозумінням доцільності проекту з боку суспільства?

Маріанна Гавриленко: Я знаю дуже багато людей, які мріють здійснити навколосвітню подорож. Це мрія багатьох людей. Розумієте,  зараз такий час, коли кожен має вкласти в Україну хоч щось. Вода і каміння точить. Якщо кожен щось зробить, то Україна буде багата і щаслива.  Ось ми можемо так зробити, ми можемо поїхати і розповісти усім про себе,  почути мрії людей, нові думки, про нові технології. Ось  я, наприклад, їду, щоб  придумати новий бізнес, або, можливо, новий проект, щоб потім привезти його до України. І мені не соромно за це, зовсім не соромно. Тому що у мене дуже велика держава, дуже красива і там дуже гарні люди.  У деяких країнах, які ми проїхали, українці не приділяють особливої уваги тому, що вони  — українці, а у деяких навіть соромляться. Я думаю, що це не дуже добре.

Віталій Танцюра: Я взагалі не розумію, а чого це нам потрібно бути соромно? Ми могли проїхати на своїй автівці сірого кольору, але ми зробили машину таку, яку зробили. Вона зараз з зображеннями соняхів. І насправді ми лише пишаємось тим, що ми українці. Так, у нас біда, але ми все зможемо!

 

 

— На які кошти робиться цей проект?

Маріанна Гавриленко: На наші.

— Чи звертались до якихось організацій за допомогою?

Маріанна Гавриленко: Ні, ви розумієте, що для нас дуже важливо казати те, що насправді думаємо. Якщо б ми підписалися під якусь політичну силу, або під якогось депутата, то  ми були б змушені говорити те, що нам скажуть.  Хто сплачує, той  і танцює. Для нас же найважливіше —   це незаангажований погляд… Ми відкладали гроші, частина з яких була призначена для будування будинку нашого, але десь навесні ми вирішили, що для нас важливіше поїхати у цю подорож та подивитися світ і, можливо, трошки змінити свій світогляд. Ми могли поїхати просто у ролі туристів, але ні… Я ніколи не думала, що зустрічатися з людьми  так важко. Кожна зустріч це не тільки розповісти, це почути, це пережити цю зустріч. На зустрічі з послом Румунії я зрозуміла, яка насправді тяжка робота у послів. У них починається  о восьмій годині робочий день, закінчується він десь о сьомій, а потім у них починається, так би мовити, неофіційна частина. Ось коли ми були, то у посла було заплановане  урочисте святкування незалежності Австрії. Тобто він повинен працювати з восьмої до десь десятої вечора, бо якщо він не прийде на цей офіційний святковий прийом, то це буде сприйнято за неповагу з його боку. А у посла робота, в принципі,  пов’язана з відносинами. Якщо ти проявив неповагу до своїх колег, наприклад , з Австрії, то і вони наступного проявлять неповагу до тебе. А це ж не відносини людей, це відносини країн! Повертаючись до нашого проекту… це дуже тяжко!   Але ми вважаємо, що ми робимо добру справу! Ми витрачаємо свої гроші, ми поїхали на патріотичному авто…

 

 

— Чи цікавляться вами звичайні місцеві мешканці?

Віталій Танцюра: Це взагалі проблема! У Копенгагені ми стали свідками ДТП… з нашої вини. Велосипедисти їхали на світлофорі, ми у той час зупинилися, так от одна з велосипедисток задивилася на нас, та заділа трошки другого велосипедиста. То вже мабуть любовна історія, але це ми спричинили цю міні-аварію.

 

 

Маріанна Гавриленко: Насправді було дуже багато таких зустрічей. От у нас була зустріч між Швецією і Норвегією, на парківці до нас підійшов чоловік та почав  нас розпитувати. Потім він нам подарував рушник.

Віталій Танцюра: При  перетині польського кордону до нас підійшов німець, та почав цікавитися нами та нашим проектом.  А ще запросив нас до нього у гості, але адресами ми так і не обмінялись. А тоді через  п’ять днів ми з ним  випадково зустрілися в Юрмалі.  Він був дуже радий нас бачити, тоді вже ми записали його адресу. І ми навіть до нього змогли приїхати  у гості!

 

 

— Чи проводите якісь майтер-класи для представників діаспор?

Маріанна Гавриленко: Коли ми розповідаємо про наш проект, то ми абсолютно відкриті до запитань. Це ж стосується  і майстер-класів. Якщо громада зацікавлена у цьому, то ми, звичайно, можемо провести щось цікаве. Але є такі діаспори, які нас можуть чомусь навчити, ніж ми їх.

Віталій Танцюра: Перед тим як вирушити  у подорож, ми зробили всеукраїнський флешмоб, завдяки якому ми зробили 130 ляльок-мотанок, які з величезним задоволенням даруємо діаспорянам. Обов’язково потім робимо  фотозвіт з цими ляльками-мандрівницями.

 

 

— Які  зробили для себе відкриття?

Віталій Танцюра: Для мене відкриттям стало те, що посли України в різних країнах йдуть нам назустріч, допомагають та охоче спілкуються. Також я був здивований, що українці, проживаючі за кордоном, плекають  рідну мову. В деяких країнах батьки не лінуються возити дітей за 50 км до школи, аби ті вчили українську мову.

Маріанна Гавриленко: Щодо людей. Мені пощастило поспілкуватися з жінкою однією, яка  проживає на території  іншої країни вже більше 15-ти років. І вона сказала дуже цікаву річ. Українці, приїжджаючи до іншої країни, намагаються інтегруватися у суспільстві, тобто вивчити мову нової країни, її закони та традиції. Це така особливість українців, на відміну від представників інших націй, які активно пропогандують свої країни. А ще один посол мені розповів, що у світі є лише три діаспори, які організовані. Це єврейська, китайська, та українська діаспори. Уявіть собі!

 

 

Маріанна Гавриленко: Україна конче потребує зараз двох речей:  реальної інформаційної підтримки та  повної перебудови світогляду  українців. Тому що за старими правилами побудувати нову країну, на жаль, не вдасться.

Віталій Танцюра: Нам дуже приємно, що проект дуже привітно сприймається діаспорянами. Ми розуміємо, що робимо важливу справу!

Підсумовуючи інтерв’ю хочеться побажати українському  екіпажу міжнародної навколосвітньої експедиції наснаги та вдалої дороги!

До речі, детальніше ознайомитися з проектом ви можете на сайті http://kozaktravel.com.ua/ru