«Еразмус+ – це справжня можливість для будь-якого студента ЗНУ побувати за кордоном»

 

Анна Маркевич – студентка історичного факультету Запорізького національного університету, якій випала можливість навчатися за програмою обміну у Словенії. Про свої враження, досвід участі у програмі Erasmus+ та традиційний MEGO-привіт – спеціально для читачів нашого порталу.

 

 

— Як довго ти вже в Словенії? Розкажи, будь ласка, детальніше про проект, у якому ти береш участь.

— У Словенії я вже два місяці. Беру участь у проекті Еразмус+. Ця програма створена ЄС для студентського обміну. Метою є підвищення мобільності європейських студентів та покращення якості освіти за рахунок фінансування академічної кооперації між Європою та неєвропейськими країнами. Щорічно програма фінансує освіту певній кількості студентів – гранти та стипендії можуть частково або повністю покривати вартість навчання, медичної страховки, проживання та подорожі до країни, яка приймає студента. У цій програмі можуть брати участь студенти-бакалаври, магістри та викладачі.

 

 

— Наскільки реально для студента пройти у програму Еразмус+?

— Цілком реально! Еразмус+ – це справжня можливість для будь-якого студента ЗНУ побувати за кордоном, але не лише навчатися там, а й просто побачити Європу. Вже багато студентів ЗНУ брали участь у даній формі академічної мобільності, що дало змогу їм познайомитися з великою кількістю людей, отримати безцінний досвід та просто гарно провести час!

— Якою є процедура подачі заявки на конкурсну програму від Еразмус+?

— Є декілька умов, які необхідно виконати, аби пройти конкурс по програмі Еразмус+. По-перше, студент повинен мати гарну академічну успішність в університеті. По-друге, гарне володіння англійською мовою (не нижче рівня В1, а краще В2!). По-третє, бажання і тільки бажання!
На особистому досвіді можу сказати, що найважчою частиною всього процесу проходження конкурсу та підготовки до від’їзду за кордон є подача та отримання візи, а також очікування такого бажаного Letter of acceptance (лист про зарахування).

 

 

— На що направлений проект, в якому ти наразі береш участь? Студентів яких країн він об’єднав?

— Проект в Словенії влаштований заради навчання студентів історичних факультетів на філософському факультеті в Любляні. До списку країн-учасниць ввійшли: Іспанія, Італія, Порту, Словенія, Словакія, Польща, Росія, Казахстан, Чорногорія, Хорватія, Болгарія, Індія, Китай, Чехія, Франція, Греція, Туреччина, Литва, Латвія, Німеччина, Македонія…Здається, нікого не забула! (сміється)

— Яке твоє найяскравіше враження від подорожі до місця навчання?

— Є одна історія…Коли ми з моєю подругою Ані (також учасниця, представниця Арменії) приїхали до Любляни о 12-й годині ночі, нам не було де зупинитися. Викладач з нашої кафедри проживає тут і сказала, що вона живе тут і може допомогти нам з житлом на ніч. І тут почалося…Спочатку вона дала нам неправильний номер – ми не могли зателефонувати. Потім приїхали вже до її двору, а він закритий, тож ми не мали змоги потрапити до нього. Добре, що нам допомагали водії. Стоїмо на вулиці під дверима – ніч, темінь. Зі двору хтось вийшов, ми швидко зайшли у двір, а двері зачинилися. Уяви ситуацію – я, Ані та водій у дворі, наші речі – у машині на вулиці. Жах. Але це ще не все. Обігнули увесь двір та знайшли-таки вихід…через щілину між стіною та 3-метровим парканом. Ледве просунувшись, ми все ж вийшли зі двору. Потім попросили водія довезти нас до МакДональдза (виявилося, що у Любляні він не цілодобовий!), знайшли кафе, що працює 24 години, підключилися до WiFi, я подзвонила викладачу на Фейсбук в Україну – лише так дізналася правильний номер викладача з Любляни. У кафе ми попрохали чоловіка зателефонувати нашому викладачу тут, а він потім нас ще до неї додому довів! Ось так ми і доїхали.

— Що найбільше вразило у Любляні?

— Мультилінгвістичне середовище, доброта, щирість та відкритість всіх без виключення, їх готовність прийти на допомогу в будь-який момент.

— Чим саме ви займаєтесь впродовж навчального процесу?

— До студентів по обміну тут ставляться дещо більш лояльно, ніж до словенських. Наприклад, у мене 4 предмети і всі іспити. З німецької мови буде екзамен у стандартній формі, а з інших предметів необхідно написати есе, які за формою схожі на курсові роботи. Взагалі, навчання в Україні та навчання в Європі – дві великі різниці. Тут немає такого чіткого розкладу –  у тебе, наприклад, можуть бути заняття о 8 ранку, а потім лише в 6-7 вечора. Також ти маєш право сам вирішувати, що саме ти будеш вивчати в даному семестрі і з яких предметів будеш складати іспити.

 

 

— Чи залишається час на розваги? Як саме розважаєшся?

— Подорожую, подорожую, подорожую! 8 березня провела у Венеції, їздила у Ново-Место, збираюся іти на найвищу гору в Словенії – вершину Триглав. Займаюся спортом, відвідую краєвиди Любляни – нещодавно була у старовинному замку. Беру участь у заходах, які влаштовують студенти. Наприклад, вчора була вечірка – міжнародна вечеря ех-USSR. Щочетверга якась країна готує вечерю, а ми з пострадянськими країнами вирішили об’єднати зусилля. Це було круто!

 

 

— Чи сумуєш за рідним містом?

— Дивовижне відчуття – я дуже сумую, але разом із тим дуже боюся того дня, коли потрібно буде повертатися. Це такий безцінний досвід! Минуло лише два місяці, а мені здається, ніби я щойно приїхала…Хотілося б довше ознайомитися з місцевою культурою й історією, та все ж любов до Батьківщини перемагає. (посміхається)

— Що би ти могла порадити читачам MEGO?

— Ніколи не здаватися. Ця перемога – це шлях, який я починала з І курсу, а прагнула до цього ще зі школи. Тільки мрії мало. Варто підкорювати вершини, не розчаровуватися при невдачах та впевнено йти вперед. Наполеглива праця, щире бажання та віра в себе – ось мої складові успіху.