Павло Дєєв: «Моя маленька і скромна ціль – змінити світ»

Павло Дєєв —  мотиваційний спікер, засновник проекту «Никогда не сдавайся», сіті-центру «Never Give Up»,  чоловік та батько двох дітей, дивлячись на якого хочеться розвиватись і ставати кращим.

 

 

— Звідки виникла ідея створити сіті-центр «Never Give Up»?

— Ідея виникла 4 роки тому, коли проект «Никогда не сдавайся» набрав оборотів. На той час я був в Москві і відклав цю ідею до переїзду в Київ. Потім я зустрівся зі своїм знайомим інвестором. Я сказав йому: «Давай відкриємо коворкінг?». Він відмовив, пояснивши це тим, що зараз не час для коворкінгів. Через 4 місяці ми зустрілись і він запропонував втілити мою ідею в життя. Інвестор сказав мені: «У мене є 240 квадратних метрів, забирай їх і роби там, що хочеш. Створюй дизайн, фантазуй. В свою чергу я беру на себе всі витрати». Підвал був повністю пустий. І я почав творити. Тоді було літо. Я кожного дня приїзжав, працював, фантазував. І в грудні ми відкрились. Спочатку ми були на повному інвестуванні. Потім ми вирішили, що потрібно заробляти. На даний момент ми тільки розвиваємось та плануємо багато цікавих речей, які будуть проходити в сіті-центрі. Основна ідея простору – розвивати молодих людей, дати якісь інструменти, вірити в них, допомогти їм. Цим ми зараз і займаємось.

 

 

— Чи завжди ти доводиш розпочаті проекти до кінця?

— Цікаве запитання. Я займався танцями, але коли мені поставили діагноз пухлина головного мозку, я перестав цим займатись. Потім я почав розвиватись. Я працював на телебаченні, працював як дизайнер, почав розвиватись як фотограф, працював арт-директором, працював в шоу-бізнесі, намагаючись зрозуміти «хто я?». Я не вважаю, що це проекти, але в цих справах бачу певні досягнення для себе. Наприклад, я працював в 5-ці кращих компаній. Зараз, спілкуючись з фотографами я запитую: «Скільки ви коштуєте?». «250 грн за зйомку» — відповідають вони. Я здивований, тому що 6 років тому я коштував 100$ в годину, як фотограф.

 

 

— Як ти починав розвивати власні проекти?

— Я все вчив сам. Відкривав google, вводив в пошук те, що мене цікавило і вчився. Одразу багато практикував. Тобто, я приходив до дизайнера, і говорив: «Ти крутий дизайнер, навчи мене». І я просто був поруч і вчився просто на ходу, слідкуючи за тим, як він працює. Потім він запитував: «Зможеш так само зробити?». І у мене не було вибору. Я сидів ночами, 8 годин в день вчився дизайнерству.

 

 

— Який проект для тебе є найважливішим?

— Зараз найважливішим проектом є моя сім’я. Я не можу сказати, що я тут чогось досягнув, адже це проект всього життя. Те, що мої діти пишаються мною зараз для мене є показником. Те, що мої діти успішні, щасливі – показник для мене. Те, що вони досягають певних висот в своєму віці. Те, що вчителі в дитячому садку та на секціях говорять: «У вас геніальні діти». Хоча я сам інколи дивуюсь. Але потім розумію, що через те, що у мене занадто високі планки, я інколи не помічаю, що я занадто високо хочу літати. А діти не чують твоїх слів, вони беруть приклад з тебе. У мене моя дочка – копія мене. Вона ходить на бальні танці, займається свої 45 хвилин і потім просить: «Можна я залишусь з дорослими, буду стояти в задньому ряду і повторяти?».

 

 

— Де ти береш мотивацію?

— Є декілька джерел в моєму житті. Перше джерело – мій дух. Це моє духовне життя. Воно в кожного є, але всі його використовують по іншому. Я слідкую за багатьма відомими тренерами, спікерами і кожен з них з часом приходить до чогось духовного. Для мене духовна сфера – найбільше джерело мотивації. Особисті відносини з Богом, Творцем, який як ніхто інший знає хто я, для чого я тут. І краще одразу запитувати ці першоджерела. Другим джерелом для мене є моя сім’я, яка вірить в мене, щаслива від того, що я з ними. Моя дружина, яка готова зі мною піти на край світу і вже не раз це підтвердила. Для мене це велика мотивація. Найкращий вихідний для мене – коли ми всі разом сідаємо в машину і їдемо. Ми робимо що завгодно, але ми разом. Це мене сильно заряджає. Ще одним джерелом для мене є люди, які навколо мене, в яких горять очі, які говорять «дякую».

— Чи бувають у тебе моменти відчаю? Як ти з ними справляєшся?

— Звичайно, я ж людина. Я вибрав для себе декілька принципів. Було дуже багато моментів важких. Наприклад, коли тато помер. Цей рік був найважчим, переїзди і т.д. Один із секретів, коли тобі нічого не хочеться робити – це продовжувати йти. Наприклад, ти біжиш марафон. Є декілька етапів, коли тобі стає погано і ти говориш: «Я більше не можу». От в цей момент потрібно продовжувати бігти, через біль, через смак крові. Це найважче, але найпереможніше. Це те, що дозволяє тобі перемагати. Ще один секрет – аналізувати себе, те, що ти робиш і навіщо ти це робиш, що тобою керує, коли ти це робиш. Можливо ти втомлюєшся, тому що твоє життя неправильно сформоване, у тебе неправильно день розписаний, чи ти робиш зайві речі протягом дня. Є чудова фраза: «Ти ніколи не будеш працювати, коли знайдеш улюблену справу». Ти займаєшся улюбленою справою, ти унікальний і ти отримуєш за це гроші. При цьому ти відпочиваєш, подорожуєш, робиш те, що тобі подобається, створюєш проекти. От це ідеальність і для цього народжений кожний. Кожний може собі це дозволити, але боїться.

— Яка твоя ціль у житті?

— Моя маленька і скромна ціль – змінити світ. Я мрію про мережу схожих закладів, коворкінгів, куди входять хостели, кафе, тренінг-центри. Ще однією ціллю є відкрити університет в Києві. Університет, який буде випускати професіоналів. Наступною ціллю є випустити свою книгу, автобіографію свого життя та зняти фільм про себе, про певні роздуми, переживання. І найважливішою ціль — побачити, як мої діти стали успішними, потримати внуків на своїх руках і звичайно при житті побачити, як в світі розпочинаються зміни. Все насправді просто, ти розпочинаєш зміни з себе і світ навколо починає змінюватись.

 

 

— Ким ти бачиш себе через 10 років?

— Найуспішніший мотиваційний тренер України. Я думаю, що через 10 років я буду успішним тренером в світі.

— Чи є щасливим ти на даний момент?

— Так, я зараз дуже щасливий.

— А що дає тобі відчуття щастя?

— Щастя – це вибір. Не гроші, не матеріальні речі, не відпустка. Вони не здатні робити тебе щасливим. Щастя – це твоє внутрішнє рішення. От, наприклад, є колір, який називається щастя. Все, що тобі потрібно зробити – перефарбувати свою внутрішню кімнату у цей колір. Все, що робить тебе щасливим – це ти сам. Якщо в тебе гармонія з собою, то ти щасливий.

 

 

— Чи змінюєш ти своє оточення, якщо бачиш що певні люди тягнуть тебе вниз?

— Я відпускаю таких людей. Мене часто запитували: «Чому ти не прив’язуєшся до людей?». Я відповідав: «Тому що ціль дуже велика.». Є декілька людей в моєму житті, які для мене дуже важливі. Це мої батьки, моя жінка, мої діти та мій наставник.

— Чи кожна людина повинна мати наставника?

— Я вважаю, що в кожного має бути свій наставник. Це людина, як тренер, який навчає тебе плавати. Він дивиться зверху і говорить: «Тут ось так потрібно». Знаєш, є така гіпотеза в житті: «Якщо ти хочеш досягнути чогось, тобі потрібний тренер, який цього вже досягнув». Це один із простих способів стати кращим. Звичайно ти можеш витратити 30 років, щоб самому всього навчитись, прочитати всі книги, подивитись всі тренінги, але можна знайти людину, яка досягнула того, чого ти хочеш, в неї в житті все ідеально, у відносинах все добре, вона вміє відпочивати, вона сама керує своїм життям. Ідеальна людина для мене і я хочу бути таким як вона. Визначивши для себе, чого саме ти хочеш навчитись від певної людини, ти розпочинаєш копіювати його правильні принципи. Отже, потрібно розпочати використовувати ці принципи, але при цьому ти залишаєшся собою. Ти бачиш що протягом кількох років він є успішним. Він є трішки вищий за тебе. І ти прагнеш стати на його рівень.

— А якщо принципи, які використовує твій наставник, не повністю підходять для тебе?

— Так, не всім підходить прокидатись в 7 ранку, бігати чи займатись в фітнес-залі. Але потрібно знайти себе в цьому всьому. І те ж саме, коли ти шукаєш тренера. У тебе може бути один наставник в плані особистих відносин, а інший в плані фінансів. А якщо один поєднує все – це круто. Коли ти пробуєш, шукаєш, аналізуєш ти маєш знайти те в чому тобі зручно, адже твоє життя має бути щасливим. Якщо щось робить тебе нещасливим, не потрібно це робити. Сучасне суспільство сформувало дуже багато правил, які самому суспільству важко виконувати.

— Ти пам’ятаєш свій перший виступ? Які відчуття у тебе були?

— Звичайно. Мене запросили розказати свою історію. Це був найгірший мій виступ. Я пам’ятаю, що розглядав своє взуття, адже боявся подивитись в очі людям. І більшу частину промови я використовував слова-паразити, тому що намагався сформулювати думки в своїй голові. Я ніколи не забуду цей виступ, адже це був перший раз коли я тримав мікрофон в руці і глядачі мене слухали. Зараз, напевно прийшов той час, коли я не боюсь виходити на сцену.

— Як саме ти переборов свій страх перед сценою?

— Практика. Страх – крута річ. Страх – це як показник, що ти виходиш з зони комфорту. Страх просто як будильник, як мигалка, як червона лампочка, яка говорить тобі: «Зараз ти виходиш з зони комфорту».

— Яку б річ ти порадив зробити кожному?

— Побувати в іншій країні. Особливо в Китаї. Китай перевернув моє життя. Масштаби, 50-ти поверхові будинки, 4-поверхові мости. Я взагалі раджу людям подорожувати, хоча б раз в рік. Це цілком реально. Я люблю подорожувати в машині, далеко, дуже далеко.

— Чим ти займаєшся у вільний час?

— Я завжди у процесі творіння. Також дуже люблю читати книги.

— Які книги ти породив би прочитати кожному?

— «Никогда не ешьте в одиночку» Кейт Феррацци, Элдридж Джон — «Необузданное сердце» та «Пленительная красота».

— Про що ти думаєш коли засинаєш?

— Я бачу себе на сцені, бачу зміни. Люблю помріяти, творити майбутнє в свої голові. Мій друг сказав мені фразу: «Бійся того, чого ти хочеш, адже ти це отримаєш». І дійсно, все, про що ми думаємо, стає реальністю. Тому я намагаюсь правильно малювати картинки в голові.

 

 

— А про що ти думаєш вранці?

— Я думаю про те, який день буде сьогодні, що я повинен зробити, що встигнути, з ким зустрітись, про що поговорити.

— Який день у твоєму житті є найщасливішим?

— Зараз.

— Що потрібно робити, щоб досягти успіху?

— Не здаватись. Потрібно ставити цілі і розбивати ціль на маленькі кроки. Просто люди хочуть тут і зараз. Не всі хочуть йти далеко. Успішні люди кажуть, щоб досягнути успіху потрібно мінімум 10 років. Тому необхідно продовжувати займатись тим, що тобі цікаво, розвивати себе в цій сфері і через певний час ти неодмінно досягнеш успіху.

 

Фотографии из личного архива Павла Деева.